— Я питаю тебе, бо міг би пристарати для тебе які гроші.
— Що ти кажеш? Якби пристарав для мене яких пять тисяч пястрів, то був би моїм спасителем й основником мого дочасного щастя.
— Отже слухай. Макреджа випустив з вязниці сам мутеселім. За те дістав вісімнадцять тисяч пястрів. Ті гроші він згубив у мене. Я тобі їх дам. Чи можеш купити коня, але зараз, так щоб до десять хвилин щезнути відси?
— За пять хвилин. Коня не куплю, лиш позичу. Знаєш від кого? Візьму мутеселімового коня.
— Чи за годину можеш бути вже так далеко, щоб погоня не впіймала тебе?
— За годину буду за границею.
— Отже бери ті гроші, які макредж дав мутеселімові і втікай.
Сивенький дав йому хустину з грішми макреджа.
— Брате, батьку! Стільки грошей нараз я ще ніколи не бачив. Я ніколи не мріяв, що колись в життю буду мати такий маєток.
— Не гайнуй часу, втікай! Береш що з хати?
— Та що? Подертий килим і шкаралупу з яєць?
— А Мерсіна?
— Пришлю потім за нею післанця.
— То бувай здоров!
Сивенький випхав його з хати. Селім побіг до сараю мутеселіма. Взяв його коня і виїхав з міста. В чверть години опісля мутеселім прислав арнавта спитати, чому до вязниці не приходить Селім-аґа з Юсуфом. Сивенький пере-
207
