Тепер вертайся на своє місце, щоб отаман не догадався, що ти в змові з нами.
— Коли Нуман з нами, то справді нема чого гаятися, — відповів Юрко. — Можна зачинати таки зараз.
Юрко вийшов. Сопілка ще хвилину грала і замовкла.
— Мабуть іде ушкал, — Сивенький промовив до Мортона.
— Будьте готові. Як прийде з братом, то ви беріть на себе брата. Щоб нам зручніше було схопитися на ноги, сядьмо. Закиньте на ноги дергу, щоб на перший погляд не побачив, що ми неспутані.
Оба сіли й понакривали ноги дергами. Руки держали за спиною, начеб ще були повязані.
Двері від каюти скрипнули і на порозі станув отаман. За ним стояв його брат. Хвилину стояв мовчки, неначе ждав щось.
— Ну? — гукнув до вязнів.
Вони й не глянули на нього.
— Ну?! — крикнув ще раз.
— Ну-ну! — Сивенький відповів, глянувши на нього з глумливою усмішкою.
Сивенький хотів, щоб оба ввійшли до каюти.
— Ти вже забув, чого ми навідуємося до вас? — отаман кричав. — Обернися до мене спиною. Покажи руки!
— Мені добре так, як тепер сиджу. Хіба що хочеш розвязати? Коли ти такий ласкавий, то сам потрудися за мою спину й розвяжи.
— Чи ти бачив коли такого безличника? — отаман звернувся до свого брата. — Іди подивитися, чи англієць добре звязаний. Я огляну
35
