цю собаку. Але на пращання дістане від мене нагайкою по спині.
Оба вступили в каюту. В туж мить Сивенький, випрямивши ноги, копнув отамана так, що той упав лицем на землю. Сивенький на нього і придавив його до землі колінами. Одночасно схопився Мортон і ще заки брат отамана отямився, вхопив його обіруч за горло та спустив під свої ноги.
— Люди, рятуйте! — крикнув отаман.
До каюти вскочили Василь і Юрко. Кинулися вязати отамана.
— Ви вдуріли?! — ревів отаман до них. — Ви сліпі? Ви сказилися? Придивіться ліпше. Я ваш отаман. Його стягніть з мене і звяжіть!
— Ми вже знаємо, кого вяжемо. Тепер нашим отаманом той, що на тобі сидить.
Зараз по тім, як отаман крикнув „рятуйте!“, роздався крик при кермі корабля. Бачучи отамана вже звязаного, Сивенький вхопив кинджала і пістолю, та вийшов з каюти. До каюти підходив Нуман.
— Хто то кричав і чого? — спитав йога Сивенький.
— То кричав керманич, як летів коміть головою у воду. Я не мав мотузків, щоб звязати його, отже взяв тай кинув у море. Зрадника, що відстав від нас і щиро пристав до ушкалів, скинули в море увільнені мною товариші.
З каюти вийшов Мортон.
— Брат отамана добре звязаний? — спитав його Сивенький.
— Не треба.
— Обережність не зашкодить.
36
