— Обережність вже не потрібна.
Василь і Юрко вийшли з каюти, несучи отаманового брата.
— Він у замороці? — спитав Сивенький.
— У такій, — Юрко відповів, — що й вода не розрухає його. Він небіжчик.
Трупа занесли на край яхту і кинули в море.
— Що зробимо з отаманом? — спитав Мортон.
— Вкиньте в море! — кричали матроси.
— Так не можна. Найліпше було б узяти його до Адани. Ми повинні передати його урядові намісника Адани. Не знаю, чи там тепер валі, цебто намісник, чи адміністратор-мутесаріф. Тільки з цим була б велика морока, бо наш корабель аж до самої Адани не підїде. Адана в глибині краю над рікою Сейгун. Може б краще відставити його до Мерсіни і там передати управителеві округа… мудірові?
— Робіть з ним, що самі думаєте, сказав Мортон. — Ви турецький паша, отже краще знаєте турецькі закони й звичаї.
— І Адана і Мерсіна має свої добрі й лихі сторони. До Мерсіни легше вязня приставити, як до Адани. В Адані могли б задержати нас. Бог, знає, як довго, може аж до закінчення процесу. Я не міг би так легко викрутитися, бо намісник більша фіґура, як я, я тільки паша з одним хвостом. В Мерсіні мудір багато нижчий від мене. Не лише не задержував би мене, але й на мою просьбу повісив би ушкала без судового процесу.
— То везім його до Мерсіни!
— Колиж бо в Мерсіні, як його не пові-
37
