даю пуститися в дальшу дорогу… Пройти Малу Азію до решти, аж до Чорного моря. Відти мабуть з Трапезунту поїду морем на Кавказ. Що буде дальше зі мною, я тепер ще не знаю. До цеї пори я не казав вам, яка ціль моєї мандрівки. Тепер, коли вас вже добре знаю, скажу. Я хочу мою громаду переселити на Кубань, куди від довшого часу стягаються з усіх усюдів недобитки давніх запорожців. Але це можна зробити лиш у тайні перед турком.
— Розумію вас. Ви хочете, щоб потомство славного племени запорожців знов зійшлося до купи. Щоб усім була одна доля й недоля.
— Ви вгадали.
— Ви краще знаєте ці сторони, бо ви турецький паша. Як міркуєте? Чи подорозі до вашої оселі є звірина? Добре полювання?
— Тої звірини напевно більше, як у вашій Англії. Більше як на устю Дунаю, де ви так довго полювали.
— Євфрат не втече. Іду з вами! Купуйте коні і все, що потрібне на дорогу. Купіть коні для мене, для себе, для ваших товаришів і для Нумана. Я його беру з собою. Для себе і для мене купіть арабські. Коні найліпші, які в Адані найдете. Я плачу, маю гроші. При купні коней я непотрібний, бо ви також знавець. Може кращий як я. Я йду між купців, що торгують кораблями. Яхт продам, бо тут він уже нам не потрібний. Як треба буде, то в Трапезунті куплю інший. Як знайду тут купця, то зараз поїду з ним і передам йому проданий яхт. Із служби відправлю трьох. З собою візьму тільки Нумана й обох запорожців. Ждіть нас у гостинниці. Очевидно з купленими кіньми й усіма іншими речами.
40
