— Отже їдьмо дальше!
Поїхали дальше горі Сейгуном. Їхали не дуже кваплячися. Ще з годину до смерку Сивенький задержав товариство, кажучи:
— Не знаємо, чи саме там, де ніч захопить нас, буде добре місце на нічліг. Тепер ще ясно, отже можемо розглянутися. Нам треба знайти місце, яких тисячу кроків подальше, щоб не при самім шляху. Заждіть тут на мене, я пірну в ці кущі.
Сивенький щез у кущах. По добрій хвилині вернувся і кивнув на товаришів та й повів їх за собою. Завів їх на малу галявку й, зіскакуючи з коня, сказав:
— Отут будемо ночувати. Якби хто йшов шляхом, то ні нашого вогню не побачить ні нас не почує.
Всі позіскакували з коней, повязали їх до купи арканами і пустили пасти. На середині галявки розклали вогонь, повечеряли й полягали спати. Кожний поклав біля себе рушницю з-за пояса, кожному визирали пістолі й ножі. Першу варту мав Сивенький, другу Нуман. Середопів-ночі Нуман розбудив Мортона, сам поклав голову на кульбаку і зараз заснув. Мортон витягнув кості, позіхнув голосно, так що аж коні здригнулися і став напихати люльку. Коли запалив, взяв свою кульбаку, заніс її під кущ на край галявки і сів на ній. Таким способом сам був невидний, а на своїх очах мав товаришів, що спали навкруги вогню і коней, що обчімхували з листя кущі. Рушницю поклав поперек себе на колінах і пихкав люльку.
— Скучно! — воркнув по якійсь годині і сплюнув. — Скучно! — повторив по яких пяти
42
