хвилинах, витріпав люльку і став наново випихати. Підійшов до вогню, вибрав жевріючий вуглик і поклав на тютюн в люльці. Потягнув і відоймив люльку від уст. Став наслухувати.
— Чи не зашелестіло щось у кущах? — подумав. — Там за кіньми… то мабуть якийсь звір підкрадається до коней… Може яґуар? Може й лев? Сюди й льви, кажуть, заходять з Арабії… О… знов зашелестіло… Може б розбудити товаришів?… Ні! Сам спрібую. Зроблять великі очі, коли мій стріл розбудить їх і я покажу їм вбиту пантеру, або й льва…
Вартовий встав, оглянув рушницю, чи в порядку і поволі, ступаючи обережно, щоб не сполошити звіря, пірнув у кущі по тім боці галявки. Кільканадцять кроків перед ним зашелестіло і затихло. Він спинився і наслухував. Шелест повторився, але вже кільканадцять кроків дальше.
— Бестія занюхала мене і відступає! — думав.
Пішов дальше, щохвилини пристаючи й наслухуючи. Шелест знов повторився, але знов кільканадцять кроків дальше. Так ішов за цим шелестом, аж вийшов з кущів і вліз у траву, високу по пояс. Наслухував, але вже не чув нічого. Розглядався, але й це не помогло, бо місяця не було. Ніч така темна, що й на десять кроків не бачив нічого.
— Бестія має добрий нюх, — воркнув. — Втікла.
Він вертався. Тепер ішов скоріше. Спішився, щоб товариші, які побачать, що його нема, не тривожились. Він мав варту, отже не повинен був відходити, не поставивши на своїм місці іншого.
43
