конях. На нас пятеро лише ті два коні ватажка конодрадів.
— Конокради не дуже будуть квапитися з двох причин. Вони знають, що ми лишилися без коней. Це одна причина. Друга ця, що мусять дожидати свого ватажка. Мабуть першим бродом, перед яким згубиться їх слід, вони проберуться на той бік і по тім боці будуть дожидати ватажка. Як їх не переймемо ще по цім боці, то безпечно знайдемо їх по тім, зараз за першим бродом.
— Ви, бачу, не дочуваєте. Мушу ще раз сказати вам, що нас пятеро, коней маємо тільки одну пару.
— Вистане. Лише ми оба будемо доганяти конокрадів. Решта товариства разом із ватажком піде за нами пішки.
— А пильнуйте, щоб не втік! — звернувся Сивенький до тих, що лишалися. — Як згубиться наш слід, то не йдіть далі. Лишіться на місці й дожидайте нас.
Сивенький і Мортон сіли на коні й пустилися чвалом вперед. Коні були добрі, слід конокрадів виразний, отже за три години лишили за собою величезний шмат дороги. Здогад Сивенького справдився. Трава, зразу висока, перейшла в мураву. За кілька хвилин виїхали на каменисту пустиню, на якій копита не лишали слідів.
— Тепер — промовив Сивенький — треба нам сховати коні й розглядатися за конокрадами. Може й брід де близько тут.
Над самою рікою був чагарник. Туди завели коні. Сивенький лишив Мортона з кіньми, сам пішов на звіди. Ішов кущами край ріки.
50
