За годину прийшов до броду. Ріка була тут дуже широка і плитка. Став приглядатися берегові, але слідів не знайшов ніяких. Роззувся, взяв чоботи під паху і вступив у воду. Дно ріки було каменисте. Зверху кожний камінчик був обтягнений бруднозеленковатим, ховзким поростом. Треба було добре пильнуватися, щоб не поховзнутись і не впасти.
— Є слід! — сказав до себе. Вийшов назад на беріг і вернувся до Мортона.
— Ну? — спитав Мортон.
— Вони вже по тім боці.
— Ви бачили їх?
— Їх самих ні, але їх сліди… на дні ріки. Коні ховзалися і стираючи копитами з каміння поріст, поробили на них сліди. Сліди зовсім свіжі.
Оба підїхали до броду і злізли з коней за кущами, так щоб ніхто з того боку не міг доглянути їх.
— Досі я все вгадав, — промовив Сивенький. — Але де вони тепер? Очевидно, за рікою дожидають свого ватажка. Тільки питання, в котрім місці? Чи може зараз за рікою, чи дальше?
— Нащо вам це знати?
— Бо як вони над рікою, то будуть видіти, що йдемо до них. Можуть привітати нас оловом.
— Не можна б в іншім місці перейти ріку? Обійти їх?
— Це добра гадка. Вертаймось. Ми вже минули один брід. Там вони не переходили ріки, бо їх сліди були б зараз повели до них.
Оба вернулись до першого броду. Саме в хвилині, як хотіли вїхати в воду, почули го-
51
