Пять рушниць впало в траву.
— Всі до мене! Але живо!
Всі конокради підійшли до нього.
— Ваше щастя, що наші коні знову в наших руках, — промовив Сивенький до них. — Ми вас карати не будемо. Йдіть собі з Богом. Ваші рушниці лишаться тут у траві. Ви йдіть насамперед за ріку. Там знайдете вашого отамана привязаного до дерева. Увільніть його і верніться по свою зброю.
— Чому тепер не позволяєш взяти зброї? — спитав один конокрад.
— Бо ви засіли б на нас і почастували б оловом. Заки знайдете вашого отамана і заки вернетесь сюди по рушниці, ми вже будемо безпечні і ваші рушниці не будуть нам грізні.
— На підліссю показалися якісь фіґури, — звернувся Мортон до Сивенького.
Цей глянув туди крізь далековид.
— То перси, сказав. — Заалярмував їх ваш свист.
— Чи можемо відійти? — спитав один конокрад.
— Можете. А нехай вам більше не забагається наших коней. Як ще раз впадете в наші руки, то живі з них не вийдете!
Конокради пустилися бігцем і по хвилині щезли в кущах. Сивенький звернув далековид в сторону ліса.
57
