Перейти до вмісту

Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Пять рушниць впало в траву.

— Всі до мене! Але живо!

Всі конокради підійшли до нього.

— Ваше щастя, що наші коні знову в наших руках, — промовив Сивенький до них. — Ми вас карати не будемо. Йдіть собі з Богом. Ваші рушниці лишаться тут у траві. Ви йдіть насамперед за ріку. Там знайдете вашого отамана привязаного до дерева. Увільніть його і верніться по свою зброю.

— Чому тепер не позволяєш взяти зброї? — спитав один конокрад.

— Бо ви засіли б на нас і почастували б оловом. Заки знайдете вашого отамана і заки вернетесь сюди по рушниці, ми вже будемо безпечні і ваші рушниці не будуть нам грізні.

— На підліссю показалися якісь фіґури, — звернувся Мортон до Сивенького.

Цей глянув туди крізь далековид.

— То перси,  сказав. — Заалярмував їх ваш свист.

— Чи можемо відійти? — спитав один конокрад.

— Можете. А нехай вам більше не забагається наших коней. Як ще раз впадете в наші руки, то живі з них не вийдете!

Конокради пустилися бігцем і по хвилині щезли в кущах. Сивенький звернув далековид в сторону ліса.

 

57