їздець, спинивши коня й зіскакуючи. — Що ти тут робиш, брате?
— Чи то не Місах-мурза? — відповів Сивенький, приступаючи до нього.
— Що ти тут, не дуже дивує мене. Але, від коли ти став персом?
Місах стрепенувся й тривожно обкинув оком товариство Юсуфа. Юсуф зміркував, що Місах не хоче бути пізнаний і недовіряє товариству.
— Всі, що зі мною, мої приятелі, — сказав Юсуф, показуючи на своє товариство. — Той високий, кощавий, то турист з Англії. Ці два, такіж запорожці, як і я. Той пятий, туркмен, слуга англійця. Слуга настільки, що дістає плату. Зрештою такий же товариш, як інші.
— Чи я до суду віку буду стояти тут з вилупленими на вас очима і роззявленим ротом, не знаючи, з ким ми зійшлися?! — Мортон спитав з досадою.
— Вибачайте, — відповів Сивенький, — але не я винен, що в Англії не говорять турецькою мовою і не розуміють її… Той перс, не перс, але татарин, мій воєнний товариш і приятель. Він, неабияка риба — татарський княжич, бо син татарського бея під перською межею.
— Такий, що їсть сиру кобилину?
— Ти може в перській службі, що на тобі і на твоїх товаришах перський одяг? — спитав Сивенький татарина.
— Мій слуга сказав мені, що ти сполошив злодіїв, що підкрадалися під мій табор… Сам Бог прислав тебе сюди. Мабуть було б пропало все моє добро, бо в мене, окрім вартового, всі спали. Може були б і порізали нас. Ти спас ме-
61
