— Стріли сиділи обом у карках.
— Отже оба були поцілені не збоку, ані спереду, лише ззаду.
— Обох міг застрілити один стрілець, як їхав за ними. Очевидно, то мусів бути знаменитий стрілець, коли обох поцілив точно в таке місце, в якім сидить певна смерть. Чи Садук добрий стрілець?
— Другого такого в нашій орді нема, — відповів Місах і з жахом та докором глянув на Сивенького.
— Ти ще не знаєш, хто вбив твого батька?
— Слухай, брате! Знаю, що хочеш сказати. Ти гадаєщ, що то діло Садука. Так думаєш, бо не знаєш його. Кажу тобі, то вірний пес мого дому. Зрештою показалося, що мого батька вбив братанич батька. В хвилині, коли мій батько падав з коня, Садук бачив убивника за деревом, як закладав другу стрілу. Пізнав його. За другим деревом стояв хтось інший, але Садук уже не міг бачити його лиця. З-за третього дерева хтось третій поцілив самого Садука.
— Також у вязи?
— Ні. В бедро.
— Дивне диво! Убивники завзялися тільки на твого батька і лише на одного свідка злочину. До обох стрілили, не жартуючи, але так, щоб вони згинули. Садука чомусь то шанували. Тим попробивали вязи, Садука лише дзьобнули в місце цілком не смертельне. І того я не годен збагнути, що стріли випущені з боку їздців, обійшли їх і налетіли на них ззаду. Я ще не бачив стрільця, який втяв би таку штуку!
— Це, що ти кажеш, страшне! Але я таки не йму віри. Садук дав тільки доказів привя-
70
