зання до мого дому. І давніше і тепер в часі цеї мандрівки…
— Лишім це, бо проти Садука не поможуть тобі жадні арґументи. Ти в нім засліплений.
— Передумаю все те, що чув від тебе. Може воно справді так, як ти кажеш. Тепер лягаймо спати.
Розійшлися. Місах пішов у свою загороду. Сивенький з товаришами вибрали собі на нічліг місце в половині дороги від табору Місаха до ріки.
— Татарин дуже сердиться? — спитав Мортон. — Дуже лютий на мене за те, що я пострілив його любимця?… Нехай не рачкує в кущах!
— Завтра-позавтра Місах буде дякувати вам, бо хто знає, чи ви цею необережністю не врятували життя Місахові і його родині!
— Тим, що подіравив грішне тіло його слуги?
— Зачалося від того. Я розбалакався з Місахом про того Садука. З усього того, що про нього Місах розказував мені, я доміркувався, що Садук лютий ворог дому Місаха; що вбив його батька і тепер тягне за ним погоню. Тоді, як ви пускали на нього свою стрілу, він лежав за нашими плечима на підслухах. Очевидно хотів дізнатися, яким шляхом Місах дальше поїде. До цеї пори гадав, що його пан справді їде до Адани. Коли Садук сидів за мною і Місахом на підслухах, Місах сказав мені, що з цього місця поверне на Анґору. Почувши це, Садук знав уже, що йому треба було знати, отже хотів висунутися з кущів. Тоді ваша необережність викрила його… бодай в моїх очах.
71
