Нуман пригадав собі, що англієць не розуміє його, отже нахилився над Сивеньким і шепнув:
— Ефенді!
— Що хочеш від нього?! — воркнув Мортон. — Він спить. І ти йди спати.
— Ефенді! — повторив Нуман, сіпнувши Сивенького ще раз за рукав. — Зрада!
— Яка зрада? — спитав.
— Коли до мене надійшов Юрко, щоб змінити мене, я не зараз відійшов. Він сів коло мене. Ми балакали, очевидно пошепки, бо перед виходом з табору стояв на варті один з людей Місаха. По хвилині з табору вийшов Садук і приступив до вартового. Побалакав з вартовим і лишився на його місці. Обійшов двічі табор і пустився в сторону ріки.
— Джіґіян.
— Ні! Джіґіян на схід від нас. Відти Місах прийшов. Садук пішов у бік Сарансу. Пустився до броду, яким ми перебралися на цей бік. Юрко пішов за ним. Я прийшов сюди сказати вам про це.
— Лягай спати. Я візьму Василя і з ним піду за Юрком.
Сивенький розбудив Василя і щез із ним у кущах. Довго не вертались. Аж, як стало зоріти, вернувся сам Василь і пішов під табор Місаха. Перед табором не було ніякого вартового. Василь свиснув. В таборі заметушилися.
— Що там? — Василь почув голос Місаха.
— Я до вас, — відгукнувся Василь. — До вас від мого баші.
— Чого свищеш?! Щоб яку біду стягнути на нас! Треба було сказати вартовому. Він був би звістив мене без твого свисту і без гамору.
73
