слугу… твого й твойого батька? — привитав Сивенький Місаха.
— Що таке сталося? — спитав Місах. — Чого ти сюди зайшов? — звернувся до Садука. — Чого покинув варту?
Садук не міг відповісти, бо руки мав звязані. Отже не лише його уста були німі, але й руками не міг показувати.
— Зараз будеш мати його німу відповідь. — сказав Сивенький. — Покажу тобі. Постав своїх хлопців коло нього, нехай пильнують його. Ти ходи за мною…
Сивенький повів Місаха над ріку до броду і показав йому зломану трощу, звернену так, що показувала на північний захід.
— То Садук зробив.
— Звідки знаєш, що Садук? — спитав Місах.
— Насамперед скажи мені, чого він сюди прийшов?… В ночі і саме тоді, коли його псячим обовязком було не відступати ні на крок від твого табору?
Місах мовчав.
— Він прийшов сюди того, щоб цю трощу зломити і нахилити її в сторону Анґори. Очевидно, на те, щоб погоні, яка йде за тобою, показати, що ти вже не йдеш на Адану, а на Анґору.
— З моїх людей ще ніхто не знає, що я із шляху на Адану зверну на Анґору.
— Садук знає, бо підслухав нашу розмову. Ти забув, що стріла англійця сполошила його й викрила.
— Трощу міг зломити вітер.
— Лиш одно стебло! Дивно, що той вітер вибрав собі стебло найсильніше і найздоровіше.
75
