Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

слугу… твого й твойого батька? — привитав Сивенький Місаха.

— Що таке сталося? — спитав Місах. — Чого ти сюди зайшов? — звернувся до Садука. — Чого покинув варту?

Садук не міг відповісти, бо руки мав звязані. Отже не лише його уста були німі, але й руками не міг показувати.

— Зараз будеш мати його німу відповідь. — сказав Сивенький. — Покажу тобі. Постав своїх хлопців коло нього, нехай пильнують його. Ти ходи за мною…

Сивенький повів Місаха над ріку до броду і показав йому зломану трощу, звернену так, що показувала на північний захід.

— То Садук зробив.

— Звідки знаєш, що Садук? — спитав Місах.

— Насамперед скажи мені, чого він сюди прийшов?… В ночі і саме тоді, коли його псячим обовязком було не відступати ні на крок від твого табору?

Місах мовчав.

— Він прийшов сюди того, щоб цю трощу зломити і нахилити її в сторону Анґори. Очевидно, на те, щоб погоні, яка йде за тобою, показати, що ти вже не йдеш на Адану, а на Анґору.

— З моїх людей ще ніхто не знає, що я із шляху на Адану зверну на Анґору.

— Садук знає, бо підслухав нашу розмову. Ти забув, що стріла англійця сполошила його й викрила.

— Трощу міг зломити вітер.

— Лиш одно стебло! Дивно, що той вітер вибрав собі стебло найсильніше і найздоровіше.

75