— Маєш певність, що в Анґорі будеш безпечний? — спитав Сивенький Місаха.
— Не лише буду безпечний, але й пімщу смерть мого батька. Може й беєм стану. Валі Анґори завдячує мому батькові й мені не менше, як я тобі. Вони були великі приятелі. Для мене він усе зробить. Це тимбільше, що мої вороги є його ворогами.
— Твій валі, також валі. Має таку саму силу. В Ерзерумщині більшу, як валі в Анґорщині.
— Анґорський валі любимець султана. Він перший між намісниками Азії. Ноги ерзерумського… глиняні. То злодій, що обкрадає не лише підданих султана, але й самого султана. Такі самі всі інші достойники Ерзерумщини. Я везу докази. Анґорський валі знайде дорогу, якою ці докази замандрують до султана.
— Ти питав мене, чим міг би віддячитися мені за ту вигоду, яку я тобі зробив. Як ти справді в ласках у валі, то можеш мені зробити дуже велику прислугу. Лише не знаю, чи це вдасться зробити так, щоб ти не втратив його ласки.
— Говори, в чім діло. Передумаємо. Будь-що-будь, поможу тобі, хочби прийшло до того, що ласка валі перестане надімною світити. Моє життя і життя моєї родини більше варті, як ласка першого достойника одної турецької провінції.
— Отже слухай. Ти ще не знаєш, яка ціль моєї подорожі.
— Ти хіба забув, що вже сказав мені. Я з твоїх власних уст чув, що хочеш знайти оселю запорожців, яку турки перекинули до Малої Азії.
82
