Садук, уможливило справити погоню на фальшиву дорогу. Отже урятував мене не хто інший, тільки Садук. Шкода, що не маю доньки. Якби мав, то з вдячности дав би йому… Ось бачиш, до чого доводить твоє мудрішкування. Я не мудрішкую, дивлюся на діло так, як воно було. Ти спас мене, мою жінку, моїх синів. Ти зробив, що ми всі заїдемо до Анґори здорові, не втративши нашого скарбу, який я везу на десяти мулах… Один камінь… найтяжчий камінь впав з мого серця. Зате на його місце всадовився другий. Це турбота, як віддячитися тобі.
— Не журися. Людська доля незбагненна. Людський розум не може передбачити цього, що завтра… що за хвилину буде. Може ти будеш мати нагоду і змогу вигодити мені.
— Не дай, і дай Боже! Не дай, щоб тобі була така поміч потрібна. Дай Боже, щоб я не мусів умерти твоїм довжником.
Вернулися до лісу і по хвилині ціла валка пустилася в сторону Анґори. З лісу виїхали всі, за вийнятком одного Садука.
— Не бачу Садука, — звернувся Сивенький до Місаха. — Може втік?
— Втік! — процідив Місах крізь зуби.
— То не добре. Між твоїми людьми мусить бути ще якийсь зрадник, його спільник. Власними силами Садук не міг розпутатися.
— Він мав двох спільників, що йому помогли втекти… на гиляку. Вже не буде робити знаків, ані підслухувати.
Валка їхала поволі й безжурно, бо погоні вже не боялася. Провідник Місаха сказав, що за два дні будуть в Анґорі.
81
