Ватага задержалася аж коло броду. Провідник, що пильно роззирався, не оминаючи ні деревинки, ні корчика, схилився й підніс трощу. Оглянув її і подав ватажкові.
— Тепер братанич читає, — промовив Місах дрижачи. — Я цікавий, чи дасть себе здурити.
Бей кинув трощу в воду, показав рукою на полудне і пустився туди чвалом. Ціла ватага почвалувала за ним і щезла за деревами.
— Не казав я?! — крикнув Сивенький. — Вони не сумніваються, що ти поїхав туди. Тепер уже можеш безжурно взяти на Анґору. Заки вони заїдуть до Сайгуна, заки зміркують, що ти надув їх, якщо взагалі зміркують це; заки вернуться і заїдуть до цього місця, за тобою будуть вже дві третини дороги до Анґори.
— Брате! — крикнув Місах — чим я віддячуся тобі?
— Подякуй англійцеві, бо то головно його заслуга. Якби його стріла була не зійшлася з грішним тілом Садука, то мені було б на гадку не прийшло, що між твоєю челяддю зрадник.
— Як будемо так мудрішкувати, то вийде ще й таке, що урятував мене не ти, ані англієць, тільки Садук, чи його грішне тіло. Якби він не наставив був свого грішного тіла під стрілу, то ти був би не знав, що він підслухує нас. Ти був би не казав слідкувати за ним та був би не пішов за ним і не знайшов пороблених ним знаків. Якби Садука взагалі не було в мене, то замісць нього був би причепився до мене інший зрадник, зручніший, як Садук. Або й без зрадника в моїм таборі погоня була б найшла мене. Я не птах, якого крила не лишають слідів. Саме це, що в мене був зрадник
80
