при ліс, у якім є твій табор, і прийдуть сюди.
Пішли оба кілька сот кроків горі рікою й зайшли в чагарник. З того місця видно було брід і цілу просторінь, на яких пять верств у сторону, звідки мусіла надїхати погоня.
— Бачиш, як далеко видно відси? Хочби увійшли в ліс, то побачимо їх упору і впору поспіємо таборові на поміч.
Поприпинали коні до дерев і посідали так, що їх ніхто не міг доглянути; саміж вони мали перед очима ввесь простір, неначе перед собою на столі. Сивенький час до часу оглядав околицю крізь далековид.
— Може то не погоня? — завважив Місах, коли сиділи вже з годину і ніхто не показувався. — Може то були якісь мандрівники, що пішли в зовсім іншу сторону і ми тут дурно марнуємо час, дожидаючи їх?
— І це можливе — відповів Сивенький, — прикладаючи до ока далековид. — Вже йдуть! Буде їх яких пятдесят їздців. Ідуть поволі, бо один, що їде попореду, раз-у-раз дає рукою знак, щоб похід задержався… Тепер знов стали. Передній скочив із коня, схилився до землі і підніс щось, мабуть знак Садука. Знову вискочив на коня. Пустилися чвалом.
— Вже й я їх бачу голим оком, — сказав Місах. — Іде пів сотні під проводом мого братанича. Вже підійшли до лісу.
Місах затрусився. Йому бачилося, що провідник показував рукою в ліс.
— Богу дякувати! — сказав на голос, коли побачив, що ватага пустилася попри ліс, так як це передбачив Сивенький.
79
