— А не забудь пригадати твому панові, що я жду відраня, та що я прийшов перший! — крикнув до нього той бідака під вікном.
Вартовий вийшов і сказав Місахові, що валі жде на нього.
— Ти сказав — промовив Сивенький до Місаха — що сам скажеш про мою приявність у його ждальні. Не роби цього. Як після тебе ніхто не буде зголошений, то валі прийме цього, що під вікном жде на бачення відраня. Я прийшов сюди після нього, отже після нього піду до валі, або зовсім не піду.
Бідака під вікном чув це. Він аж затрусився з дива і цікаво глянув на Сивенького. Приступив до нього і питає:
— Чи я добре чув? Ти… баша… турецький баша і пускаєш мене перед собою? Баша… такого бурлаку як я?
— Що ж в тім дивного? Так повинно бути. Бурлака прийшов сюди перший, баша останній…
— Ефенді! Ти хіба не турецька віра… ані московська, ані польська… Я чолом бю перед тобою. Нехай твій товариш зголосить тебе. Іди переді мною! Я ждав тільки, зажду ще хвилину. Мій кінь на подвірю вже десь по коліна вибив землю, нехай ще вибє на палець, два.
Місах усе те вислухав і ввійшов до селямліку, бо валі з нетерпеливости вже плескав в долоні.
— Ти чого так довго конопадився в ждальні? — спитав валі Місаха.
— Бо там була цікава сцена.
Місах розказав все, що чув.
— Цього безличника зовсім не прийму! — відповів валі. — Або вислухаю його коротко
88
