— В часі повстання греків. Туреччина здавила повстання. Валі каже, що запорожці плакали з розпуки, але билися ліпше, як турецьке військо. Вони плакали, бо їм, христіянам, гірко було бити христіян; як казали, бити свою віру. Та про те вони били греків кажучи: „Невіра-султан дав нам це, що нам вкрав православний цар: землю і волю. За це ми повинні щиро вигодити султанові нашими шаблями і нашою кровю“.
На другий день, коли сонце вже стало котитися вниз, Сивенький пішов з Місахом до палати валі. Ввійшли до ждальні.
— Я зголошуся перший — сказав Місах — бо маю йому сказати в чотири очі ще лиш кілька слів. Балакаючи з ним, скажу, що й ти прийшов.
Місах сказав вартовому своє імя, щоб зголосив його у валі.
— Як вийде той, що тепер є у валі — вартовий відповів. — Нині взагалі тяжко дістатися на бачення, бо зголосилося дуже багато осіб і то якісь самі значніші; валі з кожним дуже довго балакав. Перед хвилиною ввійшов передостанній… Останній… останній перед вами, ось той, що стоїть під вікном. Він жде від самого рана. Хоч прийшов перший, валі прийняв тих, що прийшли після нього. Мабуть буде мусіти ще довше ждати, і прийде на чергу після вас.
— Чому? — спитав Сивенький.
— Бо в нас до валі впускається не того, хто ранше прийшов, а того, хто більший достойник.
По хвилині з селямліку вийшов турок. Вартовий пішов зголосити Місаха.
87
