Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/89

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

півкругом. Стояли, не посуваючися вперед, бо смільчак стояв з шаблею в правій руці, і з пістолею в лівій. Перший, хто приступив би до нього, пішов би землю гризти. Стояли, дожидаючи дальших наказів валі. Цей бачив усе це, бо стояв у вікні. Біля нього стояв Місах і Сивенький. Валі розсміявся.

— Мій батько все казав мені, що запорожці лицарський народ, гордий народ — промовив валі. — Тепер цей молодик показав мені, що мій батько говорив правду.

— То запорожець?! — скрикнув Сивенький здивований.

— А хтож інший втяв би таке? — відповів валі. — Приведіть його… Ні. Покличте його сюди. Нехай пригадає собі доручення свого отамана. Вислухаю його.

Один із служби вийшов на подвіря і переповів запорожцеві бажання валі:

— Перекажи йому — відповів козак, — що мама била мене, та не в тімя. Цебто, я не такий дурний, як він гадає. Поки я стою плечима до стіни, ніхто не візьме мене живого. Як вступлюся відси, то обскочите мене як пси діда… Я живий не дамся!

Валі не треба було переповідати цеї відповіди, бо козак говорив так голосно, що чути було крізь вікно.

— Він справді не дурний — замітив валі і звернувся до Сивенького:

— Знаючи, що ти прийдеш до мене, я цього запорожця вмисне не прийняв перед твоїм приходом. Я хотів тобі й йому зробити несподіванку і впустити його до себе в твоїй приявності. Тепер ситуація така, що ні в кут ні

90