Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

в двері. Він сам не прийде сюди. Я чейже до нього не вийду. Силою, без проливу крови не приведеш його сюди. Тут хіба ти поможеш. Вийди до нього, скажи, хто ти, обезпечи його, що йому волос з голови не впаде і приведи його сюди.

— Позволиш приступити до себе? — спитав Сивенький по-українськи. — Валі вислав мене до тебе, хочу з тобою побалакати.

Козак зразу лиш розплющив очі. По хвилині крикнув:

— Ефенді! Ти говориш по-нашому?

— Як довго я біля тебе, тобі волос з голови не впаде.

Сивенький відвернувся до вояків і махнув рукою. Вони відступили. Козак пхнув шаблю в піхву, пістолю за пояс. Скочив з коня і приступив до Сивецького.

— Ти мене ніколи не бачив? — спитав Сивенький козака.

— Не скажу, — козак відповів, призираючися йому.

— Так з пять років тому?

— Я тоді жив біля Солуня.

— Тоді я був пару днів у Сивенького… справді сивенького мого брата.

— Сивенький? Сивенький! — запорожець крикнув. — Покійного Сивенького я знав. Дуже добре знав. Вас ніколи не бачив, але чув про вас. По смерті вашого брата у нас говорили, що ви десь занапастилися, або й зовсім забули за своє гніздо й відреклися нас.

— Не відрікся. Війна не дала мені повідомити вас про це, де й що дію. Тепер я покинув службу і вертаюсь до вас. Хочу доживати

91