була в хаті отамана. Прийшли також діди, найстарші віком громадяни, хоч до старшини, цебто до громадської управи, не належали. Між ними були три такі, що тямили Січ на Дніпрі. Коли в р. 1775 москалі руйнували Січ, вони, тоді ще пятнадцять- і шіснадцятьлітні хлопці, втікли до турка разом із іншими запорожцями. Тепер два з них мали по девятдесят і пять років. Один був ще старший, але своїх літ уже не памятав. Всі інші громадяни цеї запорозької оселі в Азії прийшли на світ уже на турецькій землі. Були й такі, що хоч родилися на Запорожжю вже по зруйнованні Січі, під впливом оповідань про старі часи Запорожжя втікали з-під московської руки й приставали до запоріжців у Туреччині. Тепер всі опинилися в Малій Азії, в селі по вирізаних і прогнаних турками вірменах. Давніше жили під Солунем, але турецька влада перекинула їх аж сюди, бо недовіряла їм. Боялася, що христіянські запорожці знюхаються з повстанцями христіянських народів Туреччини, або що їх збаламутять московські агенти.
Останній прийшов старенький священик. Коли вже всі позасідали на лавках під стінами, Калин став розказувати, як їхав до Анґори, як заїхав, і, промовчуючи пригоду в палаті валі, переказав вислід розмови.
— Отже валі закріпив за запорожцями ті пасовища, які їм признали тоді, як їх сюди заслали. До сусідніх аулів валі вишле строгий наказ, щоб не важилися виганяти своєї худоби на ці пасовища. Як хто цеї заборони не послухає, запорожці мають право забрати його худобу, пастухів повбивати. Коли б якийсь цілий аул виганяв худобу на пасовища запорожців,
95
