зав ся, всї дїти стали єму дорікати за єго хруївство. Найстарша донька, Гандзя, плакала і дорікала єму, що через батька покинув ії суджений, бо казав, що не хоче женити ся з хрунївським насїнєм. Всї дїти жалували ся, що не можуть показати ся на вулицю, бо цїле село зве їх хрунятами. Коли надійшла вітиха, також не пізнала, що се чорт, і накинула ся на него лайкою: „Ти хруню якийсь! Ти запропастив долю нашої дитини. Гандзя постаріє ся дївкою. Хто йде попри нашу хату, то сплювує. В ночи по виборах повимикував хтось нашу картофлю і витовк кукурудзу. В недїлю, як я прийшла до церкви, то весь народ вийшов на цвинтар. Люди зажадали від попа, щоби церков посьвятив на ново, бо хруниха запаскудила дім божий. Я навіть не жалю ся нїкому, бо їх правда. Ти хлоп, а зрадив хлопську справу; ти Русин, а тримаєш з ляхами“.
Чорт взяв ся втихомирювати бабу. Казав, що він плює на дурний хлопський розум. Гандзя нехай не журить ся, бо за гроші, які заробив на виборах, купить їй чотири морґи поля. На місце того, що ” покинув, знайде ся сто инших, що злакомлять ся на її грошї.
Як се вітиха почула, розсердила ся єще гірше. „Ті хрунївські гроші — крикнула — кинь в болото, бо се чортівські гроші! Вони добра нам
