не принесуть. За ті гроші, що ти перший раз передав менї, я купила веприка. Він здох першого дня. Чи се не доказ, що то нечисті гроші?!“
„Що ти бабо розумієш?! — каже чорт — се полїтика. Ти до полїтики не вторкайся“.
„Полїтика? — каже баба — як би твоя полїтика була чесна, то за неї не платили би тобі вороги хлопів. За ту полїтику тебе хлопи хруньом прозвали, мене хрунихою а наші дїти хрунятами. За ту твою полїтику тебе хлопи побили… А я… я нехочу, щоби за твої гріхи, за твою зраду покутували мої дїти. Я громадї покажу… я виратую честь моїх дїтий — крикнула вітиха, хапаючи за праник.
Чорт подав ся до дверий, але вже було за пізно. Дістав праником по мордї так, що щока другий раз трісла. Чорт вискочив з хати, але вітиха за ним. Гнала єго аж за село і гаратала праником. Помагали їй парубки, що повибігали з хат. Що хто мав в руцї, тим бив. Хто немав палицї чи кола, метав за вітом камінєм, полїнами, гноєм.
Так гнали за ним аж до границї села; звідтам завернули. Чорт сїв на камени, відпочав троха, а побачивши, що кругом него вже нема живої душі, одним скоком дістав ся до Львова до гателю Жоржа.
Віт знаючи, що єго жде, якби коли появив
