пила ся з краю. Я вам не дарую, мушу відплатити ся за моє нещастє!“
Щоби дістати ся до Сопухівки, душа мусїла обійти місто. Між містом а Сопухівского було мале сїльце. Душа пішла полем, щоби не зачепити сільця і не занести там холєри. Горб, з котрого видко було Сопухівку, вже був недалеко. Єще чверть години, а побачить рідне село, побачить стріху де вродив ся, де жили его дїти і може як раз тепер молили ся за душу батька…
Нагло з заду затуркотїло на гостинци. Озирає ся, а то жене віз з величезною бочкою. За сим возом бричка — везе лїкаря і двох шандарів. Віз переїхав попри душу… а нею як не кине в бік! Відкинуло її о кількадесять сяжнїв. Був се віз з карболем, котрим лїкар мав відгородити село від сьвіта, аби холєра не зайшла. Переїхав віз попри горбок і закрутив в село, лишаючи за собою довгий хвіст карболевого смроду. Душа хотїла вже перейти через потік, що плив попід горб, але невидима сила відкинула єї. Карболь відгородив єї від села. Загадала душа другим боком підійти під село. Завернула, перейшла лїс і великим півколесом, щоби не зачепити громадського пасовиска і не заповітрити єго, дістала ся ла стояла руїна старого замчища панського. „Ви-
