щоби громада урядувала по руськи. Як би він посилав руські урядові письма, то з него сьміяли би ся ті “пани,” з котрими він в містї що недїлї, що сьвята і при кождій урядовій оказії запивав ся. Там був возьний від староства, здекутник і два писарі зі суду. Ті пани єго шанували, перші кланяли ся єму, пили як він платив, тож і він мусїв „тримати з ними руку“.
Та коби то єще самі пани. А то і панї тай панни приняли його до свого товариства, як він став вітом. Як лиш він зі своїми панами засїв у Майорка, то коло него все сїдала сестра здекутника, молода вдовиця. Раз, як продав веприка, то купив їй ковтки, а жінцї сказав, що гроші згубив. Він за кождим разом, коли зійшов ся з нею, принїс їй якийсь дарунок, а навіть зичив їй гроші, щоби тілько не дивила ся на жандармів, котрі — як розповідали нехристи жиди — заходили до неї. Вона мала такі гарні очи, що за ті очи пішли гроші за громадське пасовиско і гроші зложені на будову нової школи.
Раз якось сидїв Кравчук в шинку, але вже не у Майорка, де все грала музика, тілько на передмістю, де заходили самі хлопи. Його від Майорка так, якби випросили, бо вже пару разів прийшов між „панів“ без гроший. Вдовиця сїла собі між двома жандармами і навіть не глянула на
