молоді. В цьому емігрантському осередку Н. Нижанківський завершив музичну освіту і проявив себе як педагог і громадський діяч, беручи участь у консолідації українських культурних сил.
Переїзд до Праги був значною мірою спонукуваний В. Барвінським, який згодом згадував: “За посередництвом мого приятеля і товариша Богдана Бережницького, а опісля і стриєчного брата Нестора знаметитого піаніста Омелька Нижанківського познайомився я вперше що правда посереднім творчим шляхом, з Нестором Нижанківським. Слідкуючи за його творчістю та признаючи йому досягнення високої ерудиції головно в ділянці контрапункту, не завагався я намовити Нестора через Богдана Бережницького переїхати на дальші композиторські студії до Праги до мого вчителя (а пізніше і вчителя багатьох моїх молодших товаришів-композиторів), одного з найвизначніших чеських композиторів проф. Вітєзслава Новака…”[1]. Правда, адаптація Н. Нижанківського до свого нового творчого наставника не проходила гладко. Зустрівшись з В. Барвінським особисто В 1923 р. в Празі, куди той приїхав на гастролі з Р. Любинецьким, Нижанківський відвідав з ним виставу нової опери В. Новака “Люцерна”. Читаємо у В. Барвінського про цей випадок: “Слухаючи її, Нестор заявив мені, що не вповні розуміє Новака і що не знає, як з ним порозумітися музично. “Новак для мене надто модерний” — сказав мені тоді Нижанківський. Та згодом це відношення змінилося основно і Нестор Нижанківський належав до найближчих приклонників Новаківської музи та його музичного credo”[2]. У свою чергу й Новак з великим признанням, за свідченням В. Барвінського, висловлювався про композиторський талант Н. Нижанківського[3].
Курс навчання у Містровській школі Празької академії мистецтва розрахований на три роки, але студії Н. Нижанківського затягнулися до 1928 р. (“Був би вже скінчив, якби не тяжка хвороба. Та я вже звик, що не треба ніколи попадати в розпуку, коли хочеш до чогось довести”[4]). За цей час були написані фортепіанні твори (Прелюдія на тему народної пісні “Не бий, сину, коня в головоньку”, Марш фа-дієз мінор як додаткова варіація до “Великих варіацій” — 1924 р., “Відповідь на картку з Мадриду” як реакція на лист Л. Колесси — Черношиці коло Праги, 2.04.1925 р., “Маленька сюїта” — 15.05.1924 р., Спомин,
