Сторінка:Булка Ю. Нестор Нижанківський.djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

рівноваги між образними сферами й частинами циклу та у творчому переосмисленні національного музичного матеріалу.

Природньо, що в тріо, цьому його першому і, на жаль, останньому творі великої циклічної форми проявилися індивідуальні риси. Це стосується, насамперед, концептуальної сторони музики, а саме уведення принципово нової образної виразовості — епічності, піднесення її до рівня провідної ідеї тричастинного камерно-інструментального циклу.

Епічна ідея декларується вже першою темою початкової частини, яка звучить велично й вагомо, з певним ораторським пафосом, запозиченим з народного епічного жанру — думи. Наступний музичний образ — ніжна і спокійна пастораль, чарівна в своїй пісенній простоті. Інтонації обидвох тем сонатної форми в розробці набувають характеру суб'єктивного, експресивного висловлювання, з тим, щоб у дзеркальній репризі прозвучати з новою силою епічного узагальнення.

В основі другої частини — тема в архаїчному стилі (заупокійна мелодія “Со духи праведних”). Втілюючи голос предків (а вона могла бути навіяна спогадами про батька, ностальгічними мотивами), тема служить проявом духовних зв'язків з давно минулим рідної землі, що також є проявом епічності. Тема протікає у вільних ритмічних умовах (перемінний розмір 9/8, 4/4, 6/4, 2/8, 4/4) поза структурними шаблонами, як виразний речитатив на майже діатонічній основі, але з гостро дисонуючим гармонічним фоном, і розвивається у формі вільних варіацій із своєрідним динамічним тональним планом сі-Соль-фа дієз-Сі бемоль-сі).

В рондо-сонатній формі фіналу — дві моторні теми. Перша — швидкий, в народному дусі танець в мі мінорі з ознаками гуцульського ладу, друга — багатий мелізматикою і вишуканою, немов імпровізаційною, ритмікою лірницький танцювальний награш у лідійському фа з пониженою септимою та імітацією бурдонних звучань. Інерцію танцювальної моторності експозиції композитор ефективно гальмує глибиною і зосередженістю поліфонічного розвитку в середньому епізоді — драматичній фузі, вкраплюючи в її розробці мотиви з теми головної партії I частини. І остаточно підпорядковує танцювальну стихію епічній речитації в коді після репризи, коли тема головної партії I частини проводиться повністю, контрапунктично поєднуючись з обома темами фіналу. Очевидним є те, що це не просто композиційний прийом ремінесценції, спрямований на тематичне обрамлення циклу, а значно більше: змислове узагальнення розвитку музичної ідеї протягом циклу, підсумок епічної концепції, такої рідкісної в камерно-інструментальному жанрі тої пори.