але глибока й вичерпна за змістом замальовка яскравого характеру чи пережитого життєвого враження. В Малій сюїті окремі мініатюри, в яких створені надзвичайно характерні музичні портрети, об'єднуються за допомогою програми (“Чотири листи до Неї”) і тематичних ремінесценцій в єдине ліричне ціле. У вокальних мініатюрах лаконізм форми поєднується з граничною експресивністю вислову.
І хоча в творчості Н. Нижанківського знаходимо лише три твори, написані у великих формах (фортепіанне тріо, Великі варіації для фортепіано та, певною мірою, “Наймит”), в них можна спостерегти і певний драматургічний розмах (особливо це стосується тріо, а також цілеспрямованого розвитку в “Наймиті”), і потужну дисциплінуючу творчу волю в досягненні завершеної, гармонійно врівноваженої композиції. Остання якість проявилася, зокрема, у Великих варіаціях, у яких, внаслідок внутрішнього групування варіацій, виникає тричастинна форма вищого порядку (чотири середні варіації від 3 до 6 своєю характеристичністю, віддаленістю від теми, а також тональним планом виділяються в контексті), створюючи контрастний серединний розділ.
Цікавий матеріал для спостережень над формою творів Н. Нижанківського дає аналіз фіналу фортепіанного тріо, написаного в рондо-сонатній формі. Фінал ділиться на дві майже рівні частини (121 т. / 118 т.). Кульмінаціями в кожній з них є: фуга в ролі епізоду — в першій частині та кода — в другій. Архітектоніка I частини характеризується співвідношенням експозиції та епізоду, яке близьке до точки золотого перерізу (121/77=0,636). Така ж пропорція повторюється у співввідношенні репризи і коди (118/75=0,635). Ці приклади характеризують авторське відчуття часових пропорцій в музиці і вміння масштабно мислити в рамках великої форми.
Про цілеспрямовані зусилля композитора в оволодінні мистецтвом форми свідчить його праця над поліфонічною майстерністю. Фактура його фортепіанних і хорових творів, фортепіанного тріо містить в собі чимало моментів поліфонізації, які виконують важливу композиційну функцію, сприяючи виразовій глибині музики. Одним із часто використовуваних прийомів є контрапунктичне поєднання різних тем, використовуване у найвідповідальніших вузлових композиційних точках (в коді “Наймита”, у фузі і коді фіналу фортепіанного тріо, в коді Прелюдії і фуги на українську тему, в останній частині “Малої сюїти”).
З імітаційної поліфонії Н. Нижанківський найчастіше використовує фуговані форми (фуги, подвійні фуги, фугато, фугетги). Він дотримується загальних принципів контрапунктичної техніки:
