системної імітаційності, тонального розвитку форми, репризності, введення інтермедійних побудов. Але завжди вони використовуються композиційно і виразово обгрунтовано, залежать від якості тематизму і емоційного змісту музики в кожному окремому випадку. Теми фуг Н. Нижанківського як правило лаконічні (від 2 до 4 тактів). В цьому випадку імітаційний розвиток інтенсивний, роль інтермедій мінімальна. У фузі на тему BACH тема має розгорнутий трифазний образ, вона пластична й інтонаційно насичена, тому основні кульмінації тут пов'язані з розгорнутими інтермедіями (від 11 до 20 тактів), які є в певному контрасті до імітаційних розділів. А химерна й капризна п'ятитактова тема фугато “Листа про насмішку над самим собою” з Малої сюїти встигає пройти лише через експозиційний етап, а згодом розчиняється в контрапункті з темами попередніх частин, переходячи в гомофонну фактуру. Отже, від теми, її структури й виразовості залежить будова фуги і її зміст. Інші елементи поліфонічної техніки (як наприклад тональний розвиток фуги) також носять, як правило, індивідуальний, нехрестоматійний характер.
Сильною і привабливою стороною стилю Н. Нижанківського є національна самобутність музики. Вона виражена настільки природно, що носить, здавалося б, генетичний характер і проявляється в кожній клітині його музики, визначаючи її виразову сутність і ментальність. Н. Нижанківський ставив перед собою ясно усвідомлену мету досягнути органічного синтезу національної і загальноєвропейської музичних традицій і цим прислужитися подальшому розвиткові рідної музичної культури. В. Барвінський згадував: “Як сам говорив, належав до тої групи українських композиторів, які при помочі новітніх виразових засобів силкувались якнайкраще видвигнути музичне “Я” українського народу”.[1] Сам композитор писав про себе: “Поки що хочу здобути якнайбільше засобів висказу — щоб було з чим підійти до того сфінкса — який дотепер нерозгаданий — а так приманюючий — до народної пісні. Знаття характеристікон української народної пісні — це моя “ідея фікс”.[2]
Ці слова Н. Нижанківського були написані десь всередині 20 років. А через 10 років він разом з В. Барвінським, М. Колессою, З. Лиськом, С. Людкевичем підписується під декларацією “Українські композитори про розвиток нашої музики”, де є такі слова: “…Всі ми без виїмку визнаємо потребу плекання національних познак у музиці”.[3]
