Сторінка:Булка Ю. Нестор Нижанківський.djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Нестор Нижанківський
(нар. 1893, 13. 7)

Автобіографія

Від восьмого року життя вчусь грати на фортепіано. Вчитель мав клопіт зі мною; я звичайно йшов до лекції з тим, що запам'ятав собі, коли вчитель, задаючи лекцію, перегравав річ. Вправляти було нецікаво. Я був тоді в Стрию, де ходив до початкової школи, а жив у діда-адвоката з маминого боку, де музику вважали складкою “доброго виховання”. Зате радо “фантазував”, як казали. Вчитель давав, що міг, але брак системи погано пізніше відбився на мені. Маючи 14 років, я грав “Експромт-фантазію” Шопена (!)…, не маючи поняття про те, як оперувати рукою. Точно ходив на співанки “Стрийського Бояна”, коли не пускали, тікав з дому Діда. Маючи 15 років, почув у Львові “Тангойзера” Ваґнера, страшенно зацікавився, купив ноти і сів грати. Першу сторінку розбирав 5 годин підряд! Зачав перегравати, що попало. Бачив, що батько компонує. Давай і собі. Показав Батькові. Поправив кілька акордів — не сказавши нічого. Як будьто все в порядку — що я берусь писати. Любив імпровізувати. Граю, граю, нараз Батько: “Несторе, зле!”. “Чому зле” — питаю. “Шукай сам”. Я й шукав, — шляхом порівняння з доступною мені літературою романтиків. Їх вплив залишилися донині на мені.

В 7-му класі викинули мене за “погану поведінку” з гімназії. Пішов до Львова. Був 2 місяці в Музичному інституті ім. Лисенка. Не сподобалось. Пішов приватно до Тараса Шухевича (нині професора інституту ім. Лисенка, тоді абсольвента консерваторії). Цей перший відкрив мені очі, що в музиці треба дуже солідно, навіть тяжко працювати. Я побачив тоді наслідки солідної праці і повірив у себе. Компоную дальше самоуком. Не скінчивши гімназії, вернув ще раз до 8-го класу до Стрия. Пишу “Піскаря” (за 2 години!), якого виконано на концерті Менцінського, який сказав, щоб мене дали вчити теорії композиції.

Після матури і військової служби вступаю на університет і в музичну школу, де студіював фортепіано у професора Віденської академії музики Лядевича і гармонію у професора університету Хибінського. На університеті — музикознавство і історію мистецтва. Влітку 1913 сиджу в Мюнхені і слухаю всі Ваґнерівські опери, а головно “Парсіфаля”, якого тоді перший раз публічно поставили. По році здаю іспит на Академії у Відні. Прийняли безплатно на фортепіано і гармонію, з якої через три тижні перейшов на контрапункт. Та був недовго! Війна, неволя. У 1919 — хормейстером в театрі Садовського. Хотів працювати, та своєрідні обставини не дали, так що я ограничився до