складання партитур із поодиноких голосових партій. Фальшиво переписаних, кожним диригентом “по-своєму” поправлюваних і ніколи не було всіх 4-ох голосів. В 1920 вертаю до Відня, кидаю фортепіано, бо рука прострілена. Кажуть починати спочатку, бо була завелика перерва. За два роки роблю 5-річний курс (за статутом Віденської академії), і 22.X.1923 р. здаю іспит з контрапункту (що рівнялось тутешній консерваторії) з рівночасним правом вступу на так звану “Школу композиції” (що рівняється тутешній майстерській школі композиції). Обставини примушують сісти за докторат філософії. За три роки побуту у Відні багато написав, багато навчився, як треба музикувати. Не диво! Там було тоді чудово зорганізоване “музичне товариство”, де адміністрація була обов'язком немузикантів, а музиканти мали тільки музикувати. Товариство таке: Л. Колесса, п. Дністрянська, Божейківна, Бережницький, Придаткевич, Г. Левицька, Остапчуківна, Корінцівна, Савка, Л. Туркевич, Стефа Туркевич, Іван Охримович.
У 1923 р. приїзджаю до Праги. Дістаюсь до майстерської школи до Новака. Був би вже скінчив, якби не тяжка хвороба. Та я вже звик, що не треба ніколи попадати в розпуку, коли хочеш до чогось довести.
Я є лірик з великою дозою героїзму. Не гармонік, більше контрапунктик. Трошки імпресіоніст — але більше мелодик. Процес розвою — далеко незакінчений. Донедавна був вокаліст, поволі переробляюсь на інструменталіста. Куди моя дорога, не знаю! Поки-що хочу здобути якнайбільше засобів виразу, щоб було з чим підійти до того сфінкса — який дотепер нерозгаданий., а так приманюючий — до народної пісні. Знаття характерістікон української народної пісні — це моя “ідея фікс”! Брак зв'язку з Великою Україною, де появились нові люди в музиці, дуже ускладнює слідкування за розвоєм нашої музики. А це мені дуже потрібне, щоби не повторювати вже раз сказаного (про що я можу не знати!) — як вже це мені кілька разів трафилось.
Та ще більше відчуваю брак відповідного музичного середовища в моїх діточих і молодечих літах (в домі батька рідко бував, хіба на свята і ферії); в що західноєвропейський музикант вже як дитина вслухавсь, я мусив здобувати тяжкою працею. І багато ще попрацюю, заки навчусь так слухати музику, як слухає музикант, який з дитинства мав відповідне середовище.
Тому вважаю, що ми, українські музиканти, мусимо в першу чергу збудувати такі середовища при помочи викликання голоду за поважною музикою в нашого слухаючого громадянства.
(1926-1928 рр.)
