У 1910 р. Н. Нижанківський за порушення порядку (відвідання забороненого балю) був виключений зі Стрийської гімназії і продовжував гімназіяльне й музичне навчання у Львові. Два місяці занять в класі фортепіано у М. Криницької у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (далі — ВМІЛ) не принесли успіху і Нестор став приватним учнем молодого піаніста Тараса Шухевича, абсольвента консерваторії, згодом студіював у відомого професора Віденської музичної академії Єжи Лялевича, який раз на два тижні приїздив на лекції до Львова. Вчився також теоретичних предметів у С. Людкевича і гармонії у А. Хибінського (приватно). Таким чином музична освіта Нестора поглиблювалася і набувала більш систематичного характеру. У Львові зблизився з Романом Придаткевичем, майбутнім скрипалем-віртуозом і композитором. Спочатку Нестор був його концертмейстером в класі Є. Перфецького у ВМІЛ, згодом спільні мистецькі інтереси двох талановитих юнаків (часто імпровізували дуетом) переросли в щиру дружбу[1]. Після складання матури в Стрийській гімназії в червні 1912 р. Н. Нижанківський знову у Львові для відбуття військової служби у IV цісарському піхотному полку (через кілька місяців звільнений за станом здоров'я). Настав час визначитися щодо свого майбутнього. Верх беруть міркування батька про обрання професії, з якої “можна їсти хліб”, і Нестор восени 1912 р. записався звичайним слухачем відділу права Львівського університету, продовжуючи, однак, музичні студії. Серед предметів, прослуханих у першому семестрі, — “Вибрані питання з історії Східної Європи” М. Грушевського та “Іпатій Потій” К. Студинського[2].
У 1913 р. в житті Н. Нижанківського відбулася подія, яка остаточно повернула його на музичний шлях. До Стрия приїхав М. Менцінський, який перебував тоді в зеніті європейської слави. З цієї нагоди відбувся концерт, в якому виступив маестро (тенорове соло з кантати М. Лисенка “Радуйся, ниво неполитая”, концертмейстер Н. Нижанківський) і прозвучав мішаний хор “Піскар” з супроводом фортепіано на слова С. Яричевського — новий твір Нестора. Після концерту славетний співак, відчувши небуденну обдарованість Нестора, переконав О. Нижанівського у конечності його професійної музичної освіти. Згодом Н. Нижанківський з вдячністю згадував цей доленосний у його житті епізод: “А хлопця дайте вчити”, сказав тоді Менцінський. Чи оправдаю я Твій погляд, Модесте Менцінський — не знаю і не
