У домі О. Нижанківського, людини надзвичайно діяльної, завжди було людно, тут бували кращі представники галицької інтелігенції — Іван Франко, Володимир Гнатюк, Євген Олесницький, Соломія Крушельницька, Андрій Чайківський, Михайло Волошин, Денис Січинський, Станіслав Людкевич, Ярослав Ярославенко. Парохія завадівського священника нагадувала оперативний штаб, у якому народжувалися і реалізовувалися ідеї національного відродження Галичини. Це створювало особливу домашню атмосферу, в якій зростав майбутній композитор разом зі своїми братами[1].
Про перші роки на шляху до музики дізнаємося з Автобіографії Н. Нижанківського: “Від 8-го року життя вчусь грати на фортепіані. Вчитель (Левинський — Ю. Б.) мав клопіт зі мною; я звичайно йшов на лекції з тим, що запам'ятав собі, коли вчитель, задаючи лекцію, перегравав річ. Вправляти було нецікаво. Я був тоді в Стрию, де ходив до початкової школи, а жив у Діда — адвоката з маминого боку, де музику уважали складкою “доброго виховання”. Зате радо “фантазував”, як казали. Вчитель давав, що міг — але брак системи погано пізніше відбилося на мені! Маючи 14 років, я грав “Фантазію-експромт” Шопена!… не маючи поняття про те, як оперувати рукою. Точно ходив на співанки “Стрийського Бояна”, коли не пускали, тікав з дому Діда. Маючи 15 років, почув у Львові “Тангойзера” Вагнера, страшенно зацікавився, купив ноти і сів грати. Першу сторінку розбирав 5 годин підряд! Зачав перегравати, що попало. Бачив, що Батько компонує. Давай і собі. Показав Батькові. Поправив кілька акордів — не сказавши нічого. Як будьто все в порядку — що я берусь писати. Любив імпровізувати. Граю, граю, нараз Батько: “Несторе, зле!”. “Чому зле” — питаю. “Шукай сам”. Я й шукав, — шляхом порівняння з доступною мені літературою романтиків. Їх впливи залишилися донині на мені”[2]. До цих слів слід додати, що з роками відвідання співанок “Стрийського Бояна” були легалізовані і Нестор разом зі своїм близьким свояком Остапом Бобикевичем, також гімназистом, не лише присутні на цих співанках, а й у разі потреби виконують роль концертмейстерів. Щодо перших творчих спроб Н. Нижанківського, то ними були “Мелодія”, перероблена згодом для скрипки з фортепіано, та хор “Весною”[3] (обидва не збереглися).
