доки не дослужусь старшеньства. А отъ бачишь, я дослуживъ ся и вернувъ…
— И не кортѣло тебе бодай побачити зъ насъ котрого?
— Чому не кортѣло? Але бачишь, постанова вытревати и во̂йскове строге житє не допускали мене до токои крайности. А зрештою, я хоть бувъ далеко во̂дъ васъ, але все знавъ, що дѣє ся у васъ дома.
— По якому-жь ты знавъ?
— Два разы въ ро̂къ приѣздивъ на Сѣчь оденъ тутейшій жидъ Янкель, и я єго все выпытувавъ ся о васъ…
— Ну, бачишь, а во̂нъ про тебе нѣчого нѣгде не згадувавъ!…
— Бо во̂нъ не знавъ мене…
И довго еще они говорили и любовались одно другимъ, ажь стало сѣрѣти на всходѣ, соловейко затихъ и все.
— Ну, голубко, иди, кладись спати! Вже свитає онъ! — сказавъ Проко̂пъ.
— А я и не зглянулась, где но̂чь подѣлась и не знати, доки тутъ говорила бы я зъ тобою.
— Наговоримо ся єще, голубко! Буде досыть часу…
— Ага, я й забула, що ты зъ далекои доро-
