— Простѣть за смѣло̂сть, отче, — сказавъ опо̂сля — и скажѣть менѣ, зъ-во̂дки у васъ той блыскучій зъ звѣздою нашийникъ на шиѣ?
— Або що? — запытавъ здивованый чернець.
— Во̂нъ менѣ дуже знакомый! — говоривъ богомолець — Я до смерти буду тяжко каратись великими покутами за него…
Чернець ставъ єму лучше приглядатись, але не пригадувавъ собѣ зъ свого житя, щобъ знавъ коли подо̂бного чоловѣка.
— Хто жь вы такій? — запытавъ чернець.
— Та хто-жь! Богомолець-старець!
— А якъ называєтесь?
— Я называюсь Володимиръ Святковскій.
— Не знаю васъ! — во̂дповѣвъ чернець.
— Може и до̂знаєтесь, коли маєте на собѣ той нашийникъ… Тому я бажавъ бы высповѣдатись передъ вами…
— Я не сповѣдаю, я собѣ звычайный простый чернець…
— То нѣчого! Я такъ высповѣдаюсь передъ вами, лише выслухайте мене! Маючи той нашийникъ, вы певно мусѣли колись щось знати або чути за мене! — просивъ богомолець.
— Добре! — згодивъ ся чернець. — Лише тутъ не можна, ходѣть за мною!
За хвилю сидѣли они въ тѣни розложистого
