Серед напруженої роботи, серед боротьби, що панує навкруги, завше думки звертаються до минулого, бо там основа, там підвалини для нового, воскресаючого з мертвих життя Уркаїни. Разом з сим, як цілком нормальний висновок, набувають незвичайної вартости — вартости національної — ті матеріяльні памятки, що, не зважаючи на нашу недбалість в сьому напрямі, ще якимсь чудом збереглися від давнини.
Справді, хиба се не чудо? пережила Україна часи Руїни, пережила довгий, довгий час царизму з його твердо, з самого моменту прилучення, проваженою політикою вивищування усього національного, з його умисним затрімуваннєм розвитку; дійшла, дякуючи отсій сістемі до значного пониження культури — і все-ж таки, не зважаючи на усе се, як в більших її центрах, так і по ріжних закутках заховалося ще чимало пам'яток історічних, особливо мистецьких, що лишилися від тієї доби, коли свідомість української нації не була так пригнічена, десь далеко, далеко захована.
Періоди волі були короткі, були неспокійні, для чисто культурної роботи залишалося дуже мало часу, головна частина національної енергії йшла на боротьбу за незалежність, а проте, як я зауважив, багацько пам'яток з ріжних відділів мистецтва — будівництва, малярства, художніх про-
