Цю сторінку схвалено
13
ности, без яких щастє людий немислиме — от що я думаю.
Я глянув на книгу. Менї здалось, що старець є певно пустинником, що покутує, та роздумує над житєвими гріхами, приписуючи собі, чого й небувало,
— Що се у вас за книга? запитав я.
— Се моє євангеліє.
— Еге. А чи довго ви служити ось тут Богу? запитав я впевнившись, що маю до дїла з монахом-пустинником.
— Богу служу, кажете — сказав старий усьміхнувшись і глянувши пильно на мене. Якому Богу я маю служити? Нї, я не служу нїякому Богу та ще в той спосіб, як ви всї звикли служити.
Менї стало нїяково.
— Простїть — сказав я звиняючи ся — але побачивши євангеліє я думав…
— Знаю, знаю, се нїчого. Ви мене не зрозуміли. Я говорив, що се моє євангеліє — не Христове.
— Ваше євангеліє?