Сторінка:Б.Г. Хлопи в раю. Ориґінал (1913).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
13

ности, без яких щастє людий немислиме — от що я думаю.

Я глянув на книгу. Менї здалось, що старець є певно пустинником, що покутує, та роздумує над житєвими гріхами, приписуючи собі, чого й небувало,

— Що се у вас за книга? запитав я.

— Се моє євангеліє.

— Еге. А чи довго ви служити ось тут Богу? запитав я впевнившись, що маю до дїла з монахом-пустинником.

— Богу служу, кажете — сказав старий усьміхнувшись і глянувши пильно на мене. Якому Богу я маю служити? Нї, я не служу нїякому Богу та ще в той спосіб, як ви всї звикли служити.

Менї стало нїяково.

— Простїть — сказав я звиняючи ся — але побачивши євангеліє я думав…

— Знаю, знаю, се нїчого. Ви мене не зрозуміли. Я говорив, що се моє євангеліє — не Христове.

— Ваше євангеліє?