більше 2000. У внутрішніх губерніях 1-ше травня відсвятковано в Миколаїві, де страйкували робітники деяких цехів механічних заводів, і в Харкові, де в цей день відбувся загальний страйк, що поширився не тільки на фабрики й заводи, але і на ремеслові підприємства. Робітники, скориставши з цього страйку, вимагали підвищення заробітку і зменшення робочого часу, деякі з фабрик, що страйкували, висували вимоги чисто політичного характеру: волю зібрань, спілок, страйків та друку. Разом зі страйком одбувалася вулична демонстрація.
Менш, ніж через рік, 19-го лютого 1901 p. Харків знову побачив на своїх вулицях демонстрацію, що в ній поруч зі студентами приймали живу участь і робітники, і яка закінчилася сутичкою з поліцією, що пробувала демонстрантів розігнати. Р. 1901 демонстрації стали буденним явищем по всіх найбільших містах Росії: в Петрограді, Москві, Київі,, Казані, Саратові, Нижньому-Новгороді, Катеринославі і т. д. Приводи демонстрацій були ріжні: віддання студентів в салдати, виряджування на заслання арештованих, заслання відомого письменника Максима Горького до Нижнього-Новгороду і ин. В усіх цих демонстраціях брало участь багато робітників. Демонстранти, посуваючись вулицями, співали революційні пісні і носили червоні прапори з такими, напр., надписами: „Геть з самодержавям“, „Нехай живе політична воля“. В відповідних випадках з юрби демонстрантів виходили промовці, що говорили промови, закликаючи до боротьби проти тодішнього державного ладу. Навкруги промовців збіралися прохожі, з цікавістю прислухалися до їхніх промов. Чутки про демонстрації розійшлися по найдальших закутках Росії і сприяли тому, що обивателі почали цікавитися політикою і привикати до думки про неминучість сутички між народом і царським урядом.
Особливо великі були демонстрації p. 1901 в Москві, де вони тривали чотирі дні (23–26 лютого).
