які одверто поширювалися по всьому місті. Майже щодня відбувалися політичні демонстрації. Щодня скликалися мітінги, на які иноді приходило 40–50 тисяч учасників. Сутички з поліцією і владою, що пускала в роботу нагаї й багнети, зробилися звичайним явищем. Страйк тривав біля трьох тижнів і на весь цей час жвава торгівля і промислове життя в Одесі цілком завмерли.
Таку саму картину цілковитого припинення праці й торговлі можна було бачити і по других містах, охоплених страйком. З Одеси страйк перекинувся до Єлисаветграду, Миколаїва, Київа, Катеринослава, Олександрівська, Конотопа, Феодосії, Керчі. В усіх цих містах робітники, що припинили працю, тисячними юрбами ходили по місті і закликали всіх робітників приєднатися до страйку: на вулицях зупиняли кінні й електричні трамваї і примушували їх вертатися в депо. В Київі до 2000 страйкарів залізничників лягло на рельси, щоби припинити рух. Поліція й козаки напали на них: дійшло до сутички, під час якої козаки дали три сальви, кладучи на місті 4 вбитих робітників і 20 ранивши. Ця жорстока розправа викликала злобу серед робітників цілого міста і полегчила поширення страйку. Багато фабрик, приєднюючись до страйкарів, не ставили своїй адміністрації жадних вимог, зазначаючи, що мета їхнього страйку чисто політична.
Ті уступки, що на їх довелося піти підприємцям для своїх робітників, звичайна річ, не вичерпують собою значіння загального страйку 1903 p. Далеко не всюди робітники досягли хоч би часткового здійснення своїх вимог. Більше всіх виграли від страйку відсталі верстви пролєтаріяту, що далекі були до того часу від руху і тому терпіли найбільший визиск з боку підприємців. Значіння страйку 1903 p. криється значно глибше: він явився віщуном того руху, який обхопив Росію два роки пізніще і захитав царський трон, що здавався
