послуговуватися методом аналітичним. І, як слушно зазначає Ірина Кочан, “чітка дефініція терміна – необхідна умова того, щоб термін став компонентом певної термінологічної системи” [Кочан 2009: 32]. Вiдбiр чи вибiр терміна – справа дуже тонка, адже в термiнологiї, яка є невід’ємною складовою лексичного пласта мови та органічним елементом мовної системи, необхідно враховувати одночасно всю сукупнiсть чинників, тенденцiй, закономірностей. Тобто це комплексна процедура, а не просто послiдовне вiдкидання термінологічних одиниць відповiдно до певної iєрарxiї вимог. І хоча виконання всix вищенаведених умов не є запорукою того, що термiн обов’язково ввiйде в ужиток, науковий підхід вимагає неухильно їх дотримуватися.
1.3. Загальні тенденції розвитку сучасних терміносистем Термінологія є важливим і своєрідним складником літературної мови [Матвіяс 1987: 3]. Дослідження процесів утворення, розвитку й функціонування спеціальної лексики стають все актуальнішими для розуміння закономірностей розвитку мови, адже наразі збільшення чисельності термінів перевищує зростання кількості загальновживаних слів, оскільки майже кожне нове відкриття, явище, факт, метод потребують нових понять і термінів [Сташко 1999: 34; Васенко 2008: 4]. Як наслідок, понад 90% нових слів у сучасних словниках складає спеціальна лексика [Ситдиков 2009: 348].
Термін – одиниця триаспектна. Досліджуючи конкретний термін, науковець визначає певний аспект його існування: виникнення та розвиток (діахронія), наявність і функціонування у межах сучасного термінолексикону (синхронія), особливості варіювання залежно від національної мовної системи (ареал). “Термінологічність слова виявляється на тлі лексичної системи мови” [Крыжановская 1987: 14]. Як своєрідна мовна одиниця, термін, з одного боку, є складником лексичного рівня мови й утворює відповідний тематичний клас слів (номінування понять будь-якої наукової чи технічної галузі), а з іншого – виходить за межі лексичного пласта з функціональних причин і за рахунок специфіки позначуваних понять належить до відповідних поняттєвих апаратів різних наук, у зв’язку з чим говорять про двосистемність термінолексикону [Москаленко 1959: 17; ЛТ 1964: 33]. У цьому контексті варто згадати дещо призабутий метод “слова і речі” (нім. Wörter und Sachen; 10-20 рр. ХХ ст., Г. Шухардт, Р. Мерінгер), вимога якого – з’ясовувати не лише історію слів із суто лінгвістичного погляду, а й ґрунтовно досліджувати історію речей, а відтак і понять, які цими словами позначаються [Булаховський 1975: 102-104; Кочерган ЗМ 2006: 70-73]. І хоча ці зауваги стосувалися головним чином етимології, для вивчення терміносистем вони не менш актуальні, виважені й доцільні. 33
