не співвідносяться з предметно-поняттєвою ознакою, в яких слова виступають як члени мінімальної дистрибуційної моделі (їх можна, звичайно, розгорнути), а не ізольовано” [Звегинцев 1963: 137-138]. Якщо ж урахувати, що “відношення синонімії встановлюються між лексемами, а не між цілими словниковими вокабулами”, то в такому разі абсолютними синонімами можуть бути лише “окремі конкретні смисли, а не цілі “слова”, з усією їх багатозначністю” [Мельчук 2001: 473].
Важливою для розуміння поняття синонімії є думка французького логіка С. Ору, який наголошував, що відношення синонімії існує між лексичними одиницями в мові, і це робить можливими підстановки в мовленні [Ору 2000: 325]. З погляду науки термінології доцiльним видається таке означення: синоніми – це одиниці системи мови (морфеми, лексеми, синтаксичні конструкції), які в межах, як правило, одного мовного рівня позначають те саме поняття і які можна замінити в контексті без спотворення загального змісту [Вакуленко 1996: 5; пор. Булаховський 1954: 39]. Отже, замість розпливчастої “близькості значень” подано точніший критерій синонiмiчності, який полягає в еквівалентності відповідних одиниць і / або конструкцій у контексті з урахуванням внутрішньомовних (синтагматичних) зв'язків та міжрівневих (парадигматичних) залежностей. Така еквівалентність автоматично забезпечує виконання умов лексичної синонімії, які висуває Ю. Д. Апресян [2009: 212], а також узгоджується з формалізованим підходом до лексичної синонімії [Широков 2011: 77].
Схоже означення синонімів закріпилося й у традиційній лінгвістиці: “Синоніми (від грец. συνώνυμος – однойменний) – слова (переважно однієї частини мови) або їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, словотвірні типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що при повній чи частковій формальній відмінності мають тотожні або майже тотожні значення (з можливими відмінностями в стилістичних і граматичних характеристиках та в сполучуваності)” [ЕУМ 2004].
Терміни-синоніми є свідченням двоїстості семантичної природи системи термінів, а їхня наявність у терміносистемі, як і у мові загалом, зумовлена об'єктивною здатністю мови називати одне й те саме поняття по-різному [Крыжановская 1987: 41].
Явище синонімії має свої різновиди. Ще у XVIІІ столітті відомий французький математик Жан д'Аламбер розрізняв синонімію еквівалентності, анафори, тлумачення та вибору [Ору 2000: 321-322]. Залежно від типу класифікації, протиставляють синоніми повні (абсолютні) й неповні; семантичні, стилістичні й семантико-стилістичні; різнокореневі й спільнокореневі; загальномовні й контекстуальні [ЕУМ 2004]. Також виокремлюють морфологічні, лексичні, словотворчі, синтаксичні й 49
