зустрічі, знайомства й сутички. До цього головного нерва життя з плиткою, покарбованим від сікача столом, масною шафою й низкою сковород, кастрюль, друшляків та ополоники вздовж стін він зовсім не торкався, навіть умиватися вранці ходив до Дніпра, цим позбавляючи себе змоги зайти в стосунки з співмешканцями та їх у натуральному вигляді спізнати. До кухні ж бо звичаєвий кодекс родин дозволяє виходити в капотах жінкам, без піджаків чоловікам і незачісаним та заспаним без різниці стати. Спільність даху зближує людей не так тим, що вони можуть одне перед одним свої високі якості появити, як тому, що незмога їм заховати брудних сторін свого життя, що, на жаль, належать до базисних. Кожне помешкання — це невеличкий гурт змовників, що мовчки дають згоду на взаємні пільги, щодо пристойности, якої кожен з них уперто вимагає від того, хто вкупі з ним не має чести жити.
Степан слухав цю ранкову симфонію буднів тим уважніше, що ніколи ще докладно її не чув, вранці не буваючи вдома. Невпинне хляпання дверима, крики господарів, що поспішали на посаду, бурчисті відповіді жінок, вереск виряджуваних до школи дітей, настирливий крик немовляти — свідчили за побут між п'ятдесятма й стома карбованцями місячної платні, побут інтеліґентного пролетаріяту, що звичайно зветься міщанством. Ці кількадесят кубічних метрів замкненого між стінами, стелею та підлогою повітря були безславною домовиною юнацьких поривів, краси, надій та рожевих сподіванок, що важили на світ, і хлопець, хоч почував себе проти звичайних людей незрівняно вищим, сумовито подумав з таємним ляком: «Ну, навіщо вони живуть? Сьогодні, завтра, через місяць — те саме. Божевільні».
О дев'ятій годині, коли службовці розійшлись на посади, а дружини їхні — на базари, помешкання огорнула відносна тиша, що після галасу здавалась абсолютною. Сівши до столу під благодійним гіллям старої пальми, Степан видобув із закутку в шухляді пак паперів, писаних олівцем, і почав уважно їх розкладати. Це були чорнетки, складених ще минулої зими оповіданнів, разом три кінчених та одне почате, розміром більші проти видрукуваних, але спільних із ними темою — революція і повстання. Та крім того, усім їм була притаманна ще одна риса, що по-
