кавши хвилин кілька, і сам сів на ґанкові. Вулиця перед ним була порожня. За весь час, що він тут був, пішоходами не пройшов ніхто, тільки візник проїхав, попустивши віжки. Хлопець почав крутити цигарку, зосередивши на ній всю увагу, як людина, що хоче відхилитись від настирливих, але недоцільних думок. Помалу послинив край грубого махоркового паперу, обережно заліпив свій виріб і полюбувався на нього. Цигарка вийшла напрочуд рівна, трохи загострена на кінці, щоб краще було запалювати. Взявши її в рот, Степан одкинув полу свого френча й засунув руку в глибоку, але єдину кишеню в штанях — з другого боку кравець пошкодував матеріялу, цілком правдиво міркуючи, що єсть люди, яким досить і однієї кешені. Природа могла б, за цим кравецьким здогадом, заощадити собі в багатьох осіб по оку чи вуху, як і раджено їй в мітах про циклопів. Перебравши рукою скарби, що в тій кишені були — ножик, старий гаман, випадковий ґудзик і хустку, він видобув коробок сірників, але порожнісінький. Останнього сірника він витратив на пристані. Степан кинув його додолу й роздушив чоботом.
І тому, що закурити не міг, хлопець хотів курити ще більше. Підвівшись, він підійшов до хвіртки, виглядаючи випадкового курія. Але подольська вулиця була, як і раніше пустинна. Ряд низеньких, старомодніх будинків кінчався коло берега обдертими, давно немазаними халупами. За півквартала з вулиці зникав брук і пішохід. Самотня, гола від віку тополя, чудно стриміла перед якимсь вікном.
Раптом хтось на ґанку гукнув його на ім'я, і хлопець здригнув, ніби спіймався на злочині. Гнідий кликав його.
«Я тут житиму», іподумав Степан, і ця думка здалася, йому чудною, як тополя, що він зараз побачив.
Але Гнідий повів його не до хати, а вглиб подвір'я, до сараю. Степан ішов позаду й дивився йому в спину. Крамар був трохи згорблений і тонкий у ногах. Він був невисокий, але худі ноги його здавались довгими й негнучкими. І Степан подумав: як легко переламати такі ноги!
Коло сараю Гнідий одімкнув замка, одчинив двері й промовив:
— Отут перебудете.
Степан зазирнув йому через плече в невеличку комірку. Це була маленька столярня. Коло стіни стояв варстат, на