Вони замовили пожарські котлети, і поет налив шклянки.
— Ви знаєте, який зв'язок існує між алькоголем та астральним світом? — сказав він. — Обернений зв'язок. Теософи вчать, що людськість із теперішнього інтелектуального стану перейде в духовний стан. Нервова система утоншиться до справжнього психізму, а для цього не можна вживати м'яса та алькоголю. Чому? Бо центр найвищої духової діяльности пробуває в мокротній залозі мозку, яка не терпить алькоголю. В цій мокротній залозі Й полягає суть теософії.
Він помацав свою стрижену голову.
— А астральний світ?
— Він буде приступний расі, що розвине ту залозу. Тільки я думаю, що ми мало втрачаємо з астральним світом, п'ючи пиво, бо людина скрізь мала неприємності, де вона не з'являлась.
— Я не вірю у вигадки старих паній, — сказав Степан. — Але мені тоскно сьогодні. Весна?
— Всяка весна кінчається морозами, не забувайте, відповів Вигорський. — Краще не весніти, щоб не опадати.
— Ну, вибачте, — сказав Степан. — Краще померти, щоб так не міркувати.
— Не маю жадного бажання вмирати, — відповів поет. — Бажати те, що мусить бути — це вже безглуздя.
Він раптом прояснів.
— Друже, я не казав вам ще своєї останньої, радісної новини? Щастя на землі можливе!
— Невже?
— Так. Я думав про щастя двадцять вісім років і прийшов до висновку, що воно не існує. А на двадцять дев'ятому змінив свою думку. До речі, ви не помітили, як мені стало двадцять вісім років? Це було позавчора. Шахрай з цього часу — чисто працює!
— Але він приніс вам щастя, — сказав Степан.
— Краще був би не приносив, — зідхнув поет. — Я не боюсь ні старости, ні смерти, але все неминуче мене обурює.
Він уперся долонями в підборіддя й хвилинку дивився мовчки перед себе на повну залю, що тремтіла від рухів та голосів. Його худе, давно неголене обличчя поросло куцим чорним волоссям і здавалось без міри стомленим. Потім заворушив пальцями, гладячи шерстку щоку.
