— Так, але є потяг.
І повідомила його, що вона тут випадково, приїхавши одвідати батьків, а постійно живе в Харкові, де танцює в балеті. Вранці рушає.
Ніколи ще Степан не почував такої вдячности до жінки, як зараз. Вона їде! Отже, кохання тут не буде? Яке щастя! Він ладен був стати перед нею навколішки й співати їй хвального гімна. Боже, як гарно все таки жити на світі!
— Друга година, — сказала вона. — Мушу йти. Хочете мене провести?
Він дуже хотів.
Хлопень чекав у передпокої, поки Ріта попрощається з господинею. Коли вона вийшла, він схопив її за руку й притяг до себе.
— Поцілуй мене, — сказав він.
Вона тихенько заспівала, сміючись:
А дівчатка ноги мили,
а хлопчиська воду пили,
тра-а-ля-тра-ля-ля,
тра-а-ля-тра-ля-ля!
Потім пригорнулась до нього, як танцювавши, і він відчув на мить сласний лескіт її язика.
— Огонь любови запашний тільки мить! — скрикнув він у захваті. — Потім на ньому починають варити борщ.
— Мить для жінки замало, — сказала вона.
— Я висловлююсь алегорично.
Страшний гуркіт стільців розлігся в помешканні — вставали з-за столу.
На вулицю він вийшов без пальта, не зважаючи на її протести, а що холодно було, його зразу обгорнув споглядальний настрій.
— Небо кольору папірця в п'ять карбованців, — сказав він.
— Ви такий матеріяліст?
— Безперечно. А ви?
— Теж. Ми й так занадто пережили для ідеї.
— Вона й сама чимало пережила.
Сівши на візника вона сказала:
— Прощайте, пустунчику!
— Прощайте, мріє!
