Перейти до вмісту

Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/241

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

просторінь, що запахом своїм становила безпосереднє продовження того коридору. Трохи обернувшись, він побачив у кутку тихий вогник лямпадки, що ледве освітлював темну ікону.

Жінка запалила невеличку лямпу, і тепер яскраво визначилась перед одвідувачем на тлі своєї обстави. Була опасиста, набрякла, пристаркувата, мала сердиті очі й блідий, великий рот, звідки звуки виходили хрипучі, як з рупора зужитого грамофону. В кімнаті стояло ліжко, застелене сірою рядниною, й кілька простих меблів відповідно до простоти дії, що в хаті відбувалась. Мати божа в кутку схилилась над сином і навколо зовсім не зважала.

Передусім жінка суворо зажадала наперед карбованця за «удар». Коли дістала його, трохи ласкавіше сказала:

— Тобі як? Голою?

Він відповів, що воліє бачити її в одежі.

— По-походному, — засміялась вона.

| додала, що в армії теж працювала, на ґерманському фронті.

Хлопець роздивлявся на фотографії, що висіли на стіні без рямок, пиляві й покраплені багаторічними слідами мух. І раптом йому прокинулась цікавість до цієї жінки, бажання знати її побут, погляди, вподобання, правне становище, ставлення до влади й те таємне, чим живе її душа поза звиклим торгом. Він запропонував їй закурити й сів коло столу. З його пачки вона взяла зразу півдесятка цигарок, але невдоволено сказала:

— Ти що маринуєш мене? Давай тоді ще два карбованці за цілу ніч.

Він видобув гаманця й висипав їй срібняки — шістдесят п'ять копійок.

— Брешеш! — неймовірливо сказала вона. Дай сама подивлюся… А це що?

— Це ж дві копійки.

— Давай до гурту.

Геть вивернувши гаманця, вона нарешті заспокоїлась і почала грубо, але досить охоче відповідати на його обережні питання, густо вживаючи гострих, влучних, вишуканих з її погляду слів, що торкались її праці й тих речей, що беруть у ній участь. І з співчуттям спогадала час військового комунізму, коли грошей приносила повні пан-