Звичайно, галас знову дибиться під стелю, аж поки Рено Жан — комуніст не сміється прилюдно і з Еріо, що не в силі з'їсти попа, який з'їсть його, і б'є по тих, що й досі за кошти працюючих будуть постачати релігійний дурман од самого папського престолу.
Але біржа робить ще дужче вражіння, аніж парламент. Це буквально дім божевільних, де стоїть яркотнява хижих звірів, що лізуть один одному через голови і хриплять ціни, од яких міняються цифри на таблицях, і по цілому світу чути удари тих змін, знов-таки, по робочому карку. Якісь товсті типи спокійніш сидять в центрі, хоч також ревуть, коло них шмигляють клерки й дають справки, а над ними спітніла зі збитими комірцями й галстуками орава преться до тих таблиць і божевільно кричить. Тут піднімають акції дутих підприємств і знижують польську марку, щоб потім закупити її й робочі руки, та надри нафтові Галичини, для чого треба ту нафту втримати в панських руках, а, значить, озброїти польське військо і ним придушити українське населення. Здається пустячки: кричать собі, — а від того крику обллятих салом морд, криком кричить в льохах катоване населення кресів, чи чорні раби африканських колоній.
